Гулакова Ганна В’ячеславівна,
аспірантка кафедри «Соціології управління»
Донецького державного університету управління,
СОЦІАЛЬНА РЕКЛАМА ЯК СКЛАДОВА ІНФОРМАЦІЙНО-МОТИВАЦІЙНОГО МЕХАНІЗМУ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ
Однією з проблем державного управління в інформаційній сфері є відсутність дієздатних механізмів участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики, а також влади у розбудові громадянського суспільства, побудові відповідальних комунікацій між владою і суспільством. На думку автора, саме органи державної влади мають впроваджувати демократичні принципи відповідальної комунікації (через формування відповідних структур діалогічної орієнтації) в масштабі усієї спільноти, що сприятиме розбудові громадянського суспільства в Україні.
Специфічні ознаки соціальної реклами є суттєвими для державного управління, проте недостатньо розроблені у науковій літературі. Треба зазначити, що важливою особливістю соціальної реклами є її актуальність, яка пов’язана з відображенням та обміном соціальною інформацією. Головною специфічною ознакою соціальної інформації є її унаочнення. Сам спосіб передачі інформації впливає на неї та модифікує. Особливої ваги ці процеси набувають із технічним розвитком та зростанням можливостей медіа, а також використання її в державному управлінні. Вимоги до операцій з інформацією постійно зростають, розробляються та встановлюються нові стандарти щодо якості та форм передачі.
Активізація соціальної реклами як складової інформаційного механізму державного управління забезпечує своєчасне якісне надання інформації про діяльність державної структури, усуває переважну більшість проблемних ситуацій навколо висвітлення її діяльності.
Серед проблем розвитку галузі соціальної реклами фахівці називають насамперед [4,с.7]: відсутність чітких критеріїв ідентифікації соціальної реклами, її відмежування від інших видів інформаційно-рекламної діяльності(наприклад, політичної реклами, інформаційних повідомлень); відсутність спеціальних вимог до змісту та порядку розповсюдження соціальної реклами, які запобігали б її негативному впливу на споживачів та суспільні настрої загалом, а також відповідних гарантій та механізму захисту прав споживачів; не досконалість системи формування та реалізації державної політики у галузі соціальної реклами та неврегульованість взаємовідносин органів державної влади, пов’язаних із діяльністю в даній сфері; неефективність фінансового механізму у реалізації державної політики розбудови соціальної реклами (спрямованої, зокрема, проти тютюнопаління та зловживання алкоголем), слабкий контроль діяльності, а також громадська пасивність у формуванні та реалізації державної політики в галузі соціальної реклами.
Державне управління є одним з проявів соціального управління, основною складовою якого є соціальна технологія. Під останньою розуміють сукупність методів, засобів, предметів та способів організації людської діяльності з впливу на соціальні процеси і системи. Соціальна технологія може бути реалізована через соціальну рекламу, тому остання може бути її специфічною формою.
Таким чином, доцільним є розуміння соціальної реклами як специфічної форми соціальної технології органів державної влади та громадських організацій, яка не має комерційного характеру, пропагує загальнолюдські цінності, привертає увагу на соціальні проблеми,які потребують вирішення, та місія якої – зміна поведінкової моделі суспільства.
Як зазначає Л.Леонтьєва, на сьогоднішній день соціальна реклама – це не лише важливий та потужний метод донесення необхідного послання до бажаної цільової аудиторії, але й одна з актуальних форм у роботі державних установ та громадських організацій соціальної спрямованості, яка, на її думку, має низку проблем: відсутність стандартів соціальної реклами, відсутність розуміння специфіки соціальної реклами; проблеми з розміщенням соціальної реклами в ЗМІ, відсутність попередніх досліджень громадської думки та попереднього тестування соціальної реклами; відсутність моніторингу та оцінки ефективності впливу соціальної реклами [2,с.27]
Проблемою державного управління в Україні є цілеспрямований розвиток суспільства, формування нового покоління молоді, уникнення соціальних криз і розквіт держави, що, у свою чергу, залежить від культури суспільства, його духовної сфери, того способу життя, який домінує в тій чи іншій соціальній спільноті.
Важливу роль у цьому процесі відіграє соціальна сфера, оскільки все, що пов’язано з розвитком, з людьми, їх почуттями, думками, потребами, способом життя, стандартами поведінки, стереотипами мислення тощо. Соціальна реклама є одним з каналів, який може використовуватися при цілеспрямованому керуванні вказаними аспектами[6,с.424].
У більшості випадків соціальну рекламу розуміють як певну інформацію. Наприклад, в Законі України «Про рекламу» дається таке визначення: «соціальна реклама – інформація будь-якого виду, розповсюджена в будь-якій формі, яка спрямована на досягнення суспільно корисних цілей, популяризацію загальнолюдських цінностей і розповсюдження якої не має на меті отримання прибутку»[1,с.16].
А в Положенні «Про соціальну рекламу в системі центрів соціальних служб для молоді», зазначено наступне: «соціальна реклама в системі центрів соціальних служб для молоді – інформація (продукція) будь-якого виду, розповсюджена в будь-якій формі, яка призначена сформувати певні уявлення та ставлення суспільства до соціальних проблем, спрямована на досягнення суспільно корисних цілей, популяризацію загальнолюдських цінностей, і розповсюдження якої не має на меті отримання прибутку»[5, с.123].
Соціальна реклама – це різновид некомерційної реклами, який включає в себе акції психологічної підтримки, соціальної адаптації та реабілітації певного сегменту суспільства. Соціальна реклама практично не має спільних цілей та завдань з комерційною рекламою, хоча й використовує засоби й прийоми останньої. Емоційна та духовна апеляція у соціальній рекламі відіграє дуже важливу роль. Це не тільки зосередження різноманітних переживань людини, її відгуків на вплив зовнішнього середовища, але також є джерело та початок багатьох її бажань, дій [3,с.31].
Ефективною соціальною рекламою може стати позитивна реклама (тобто не «проти», а «за» - у тому числі й за відсутність чогось), яка не провокує протиріч між різними соціальними групами, а сприяє збереженню національних традицій, культурної та природної спадщини, формує не негайну та тимчасову дію, а стійку й часто пролонговану соціально-значиму поведінку.
Дієвою соціальною рекламою можна назвати рекламу, вплив якої досяг мети та виконав завдання на індивідуальному, груповому та суспільному рівнях. Результатом впливу соціальної реклами на всіх рівнях можна вважати набуття людиною, групою людей та населенням у цілому необхідних знань, підвищення рівня поінформованості відносно проблеми, зміна ставлення і стилю поведінки щодо змісту існуючої соціальної проблеми тощо.
Можна зазначити, що соціальна реклама, як складова інформаційно-мотиваційного механізму державного управління ,спрямована на формування демократичної політичної культури, демократичних цінностей. На думку автора, доцільне наступне уточнення поняття соціальної реклами, а саме розуміння її як специфічної форми соціальної технології органів державної влади та громадських організацій, яка не має комерційного характеру, пропагує загальнолюдські цінності, привертає увагу на соціальні проблеми, які потребують вирішення, та місія якої – зміна поведінкової моделі суспільства. В ході аналізу існуючих визначень поняття «соціальна реклама» в законодавстві та в науковій літературі з’ясовано,що можна виділити п’ять підходів до її визначення (комунікаційний, функціональний, матеріальний, культурологічний, галузевий).
Слід зазначити, що соціальну рекламу можна трактувати як один із ефективних прийомів соціально-психологічного методу державного впливу на свідомість громадян, що може бути надзвичайно корисною в аспекті впливу на поведінкові установки широких мас населення, привертаючи увагу до суспільно значущих проблем, значною мірою формуючи світогляд особи, її ціннісні орієнтації, погляди, установки і транслюючи ідеї, соціальні настрої, стереотипи поведінки тощо.
Таким чином, можна наголосити, що ресурси державного управління формуванням і реалізацією національної ідеї та створення передумов громадянського суспільства остаточно не визначені, зокрема, це стосується можливостей соціальної реклами як механізму впливу на державотворчий світогляд громадян, їх гуманістичні ціннісні орієнтації, колективістські стереотипи поведінки тощо. Між тим можливості соціальної реклами як комунікативного ресурсу управління можуть виступати як ефективний засіб формування суспільної свідомості, активної громадянської позиції людей.
Отже, можна зробити висновок, що подальші нукові розвідки у даному напрямку допоможуть обґрунтовано виділити проблемні питання в становленні зворотного зв’язку між суспільством і владою. Вирішення цієї проблеми допоможе реалізувати основні завдання соціальної реклами, як складової інформаційно-мотиваційного механізму державного управління.
Список використаних джерел:
1. Артеменко А. Социальная реклама как двигатель трудоустройства // Зеркало недели. - 2004. - №48. – С.15 - 23.
2. Державне регулювання відносин у галузі реклами: проблеми та перспективи // За матеріалами Круглого столу 11.01.2007 р. – К.:Ін-т Конкурентного суспільства, 2007. – 192с.
3. Лисиця Н.М. Реклама як соціальний інститут: Автореф. дис…д-ра соц. наук: 22.00.03/НАН України, Ун-т внутр.справ. – Харків, 1999. – 37 с.
4. Михайлов М. Законодавчі новації у сфері соціальної реклами / Михайло Михайлов // Юридичний вісник України. – 2008. - №12. – С.7.
5. Ревенко Т.Теоретичні аспекти формування соціальної реклами органів державної влади// Актуальні проблеми державного управління / Ревенко Т.В.// Зб. наук. пр. ОРІДУ. - Одеса, 2006. - Вип. 2 (26). - С. 122-128.
6. Тацишин І.Б. Правові аспекти врегулювання соціальної реклами в Україні / І.Б.Тацишин // Форум права. – 2010. - №3. – С.421-426 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2010-3/10tibrvu.pdf/
Єгоров Юрій Васильович,
аспірант,
Національний інститутстратегічних досліджень
МЕХАНІЗМИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ЗДІЙСНЕННЯ ПОЛІТИКИ ЕКОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ
Проблеми екологічної безпеки набули в Україні надзвичайної гостроти. Для вирішення цих проблем необхідна розробка наукових засад екологічної безпеки України, методологія її практичної реалізації системою забезпечення екологічної безпеки (СЗЕБ) та державно-управлінські механізми її реалізації. Здійснення державної політики у сфері забезпечення екологічної безпеки насамперед повинно передбачати визначення пріоритетів цілей та елементів державної влади щодо їх досягнення. Екологічна безпека – це складова національної безпеки, що забезпечує захищеність життєво важливих інтересів людини, суспільства, довкілля та держави від реальних або потенційних загроз, що створюються антропогенними чи природними чинниками стосовно навколишнього середовища. Розробка державної політики забезпечення екологічної безпеки – це шлях до вирішення та попередження екологічних та техногенних проблем.
Здійснення державної політики у сфері забезпечення екологічної безпеки передусім повинно передбачати визначення пріоритетів цілей та елементів державної влади щодо їх досягнення. Закон України «Про основи національної безпеки» серед пріоритетів національних інтересів окреслює екологічний аспект як забезпечення екологічно-безпечних умов життєдіяльності громадян і суспільства, збереження навколишнього середовища та раціональне використання природних ресурсів. Тому державна політика забезпечення екологічної безпеки – це, в першу чергу, вирішення проблем.
Розглянемо такі складові державної політики, як: повноваження, експертні знання та порядок [5].
Необхідність наявності повноважень означає, що розробку державної політики забезпечення екологічної безпеки слід спрямувати до джерела повноважень. Тому процес здійснення цієї політики передбачає мобілізацію повноважень всіх суб’єктів СЗЕБ.
СЗЕБ – це організована державою сукупність суб’єктів: державних органів, громадських організацій, посадових осіб та окремих громадян, об’єднаних цілями та завданнями на підтримання рівноваги між екосистемами України та антропогенним і природним навантаженням. СЗЕБ має відповідні функції [1; 2]: регулятивну, акумулятивну, прогностичну, компенсаторну, інформаційну, координуючу, силову, зовнішньополітичну.
Таким чином, СЗЕБ є спеціальною підсистемою системи забезпечення національної безпеки, що гарантує її функціонування та розвиток.
Експертне знання не може бути загальним, а має зосереджуватися на конкретних галузях екологічної безпеки. В роботі [4] був запропонований бінарний тип структури СЗЕБ. У загальному випадку для таких структур безпеки елементи тільки двох підсистем СЗЕБ – множини заходів і механізмів безпеки та множини загроз безпеці людини, суспільства, держави та довкілля – взаємозв’язані і становлять її основу.
В даному випадку вирішення конкретної проблеми державної політики перевищили розміри кола категорії експертів. У зв’язку з чим постала потреба мобілізації різних видів експертних знань і здійснення нових дослідження за допомогою математичних методів системного аналізу.
Серед першочергових державно-управлінських завдань забезпечення екологічної безпеки України науково-технологічної сфери виділяються такі: створення реальних наукових основ забезпечення промислової безпеки, безпеки складних технічних систем, людей і довкілля; розробка методів оцінки небезпеки промислових об’єктів; розробка наукових засад концепції прийнятного ризику стосовно умов функціонування української промисловості; створення банку даних та системи моніторингу техногенної безпеки; розробка прогнозних оцінок і сценаріїв розвитку природних екосистемних змін в Україні та адекватних заходів реагування; розробка соціально-економічних, нормативно-правових та організаційних заходів для стійкого розвитку України в умовах переходу до ринкових відносин з урахуванням загроз, що мають техногенне, стихійне або техногенно-стихійне походження; розробка математичних моделей зниження потенційних загроз промислових об’єктів для розв’язання широкого кола оптимізаційних задач, пов’язаних зі зниженням загроз для населення.
Дослідження для бінарного типу структури СЗЕБ довели, що ми повинні обережно підходити до відстеження державної політики екологічної безпеки, заснованої лише на знаннях експертів. Недостатньо існуючих експертів: експертне знання не може бути загальним, а має зосереджуватися на конкретних галузях екологічної безпеки. Радше завдання може полягати у тому, як мобілізувати різні види експертного знання розпорошені навколо центральної теми – екологічної безпеки для вирішення конкретних системних завдань, які потрібно вирішувати [3; 7].
Державна політика забезпечення екологічної безпеки – це діяльність політичного керівництва держави з метою визначення національних цілей, постановки принципових завдань щодо забезпечення екологічної безпеки, опрацювання форм, методів i способів досягнення даних цілей.
Для окреслення стану екологічної безпеки України та умов, що є контекстом для виникнення реальних загроз її національній безпеці, слід зосередити увагу на дослідженні таких важливих сфер, як: зовнішньополітична безпека, воєнна та безпека державного кордону, внутрішньополітична безпека та екологічна безпека.
Проблема упорядкування стає ще очевиднішою коли ми поглянемо на процес формуванні загальної концепції державної політики забезпечення екологічної безпеки, де центральне місце посідають питання створення ефективних механізмів державного управління для регулювання найважливіших засобів державної політики захисту довкілля та раціонального природокористування, за допомогою яких реалізуються її соціальні й політичні засади [6; 8].
Упорядкована державна політика забезпечення екологічної безпеки передбачає забезпечення стабільності й передбачуваності організованої діяльності. Тому вона має базуватися на наступних принципах: додержання балансу життєво важливих інтересів особи, суспільства та держави, пріоритет екологічних інтересів, взаємна відповідальність громадянина, суспільства та держави для забезпечення екологічної безпеки, пріоритет конституційних прав i свобод людини i громадянина при здійсненні діяльності із забезпечення екологічної безпеки, законність, інтеграція в міжнародні системи екологічної безпеки, адекватність державно-управлінських заходів забезпечення екологічної безпеки реальним i потенційним загрозам, комплексне й достатнє використання сил i засобів, забезпечення системної цілісності, верховенство права.
Головна ціль системи забезпечення екологічної безпеки – створення й підтримка необхідного рівня захищеності життєво важливих інтересів всіх об’єктів екологічної безпеки, який би гарантував сприятливі умови для безпечного розвитку особи та суспільства, а також сталого розвитку держави. Ця ціль досягається за рахунок вирішення низки завдань державного управління в сфері забезпечення екологічної безпеки: своєчасного прогнозування та виявлення зовнішніх і внутрішніх загроз екологічній безпеці України; забезпечення на території України екологічної безпеки особи та громадянина; забезпечення повного дотримання законодавства в галузі екологічної безпеки України всіма громадянами, посадовими особами, державними органами, політичними партіями, громадськими та релігійними організаціями; виконання державою функцій гаранта екологічної безпеки України, створення необхідної для цього правової бази та механізмів її застосування; зміцнення системи органів забезпечення екологічної безпеки, створення умов для їхньої ефективної діяльності; залучення державних органів влади у межах їх компетенції до діяльності попередження протиправних дій щодо СЗЕБ; досягнення прогресу у сфері контролю над ядерною енергетикою та ядерною зброєю; здійснення заходів щодо зміцнення довіри i стабільності СЗЕБ; адаптація існуючих угод щодо забезпечення СЗЕБ до нових умов міжнародних відносин, а також розробка за необхідності нових угод, у першу чергу щодо заходів зміцнення довіри до СЗЕБ; розвиток міжнародного співробітництва в галузі забезпечення системи екологічної безпеки; запобігання радіоактивному забрудненню навколишнього середовища за рахунок підвищення ступеня безпеки технологій, пов’язаних із захороненням та утилізацією токсичних промислових i побутових відходів; запобігання радіоактивному забрудненню навколишнього середовища, мінімізація наслідків аварії на ЧАЕС; створення i впровадження безпечних виробництв, пошук способів практичного використання екологічно чистих джерел енергії прийняття невідкладних природоохоронних заходів в екологічно небезпечних регіонах України; вдосконалення організації та здійснення цивільного захисту на території України, якісне вдосконалення єдиної державної системи попередження та ліквідації надзвичайних ситуацій, у тому числі подальша інтеграція її з аналогічними системами закордонних держав.
Одними з основних завдань державного управління у сфері забезпечення екологічної безпеки України є розробка конструктивної теорії i створення дієвих механізмів забезпечення цілісного, комплексного використання всіх наявних засобів (i можливих заходів) для запобігання і попередження можливих екологічних загроз (забруднення, катастрофи тощо) на ранніх етапах їх виникнення. Тому для вирішення поставлених задач важливий перелік заходів, покликаний вирішенню і попередженню можливих загроз, для яких має бути притаманний комплексний характер. Такими заходами є: політичні, дипломатичні, економічні, правові, військові, інформаційно-психологічні.
Список використаних джерел:
1. Бодрук, О.С. Структури воєнної безпеки: національний та міжнародний аспекти /О.С. Бодрук – К.: НІПМБ, 2001. – 300 с.
2. Быков, А. Проблемы анализа безопасности человека, общества и природы /А. Быков, Н. Мурзин – СПб.: Наука, 1997. – 247 с.
3. Гогвуд, Б. Аналіз політики для реального світу /Б. Гогвуд, Л. Ган – К.: Основи, 2004. – 396 с.
4. Качинський, А.Б. Безпека, загрози та ризик /А.Б. Качинський – К.: ІПНБ РНБО; НА СБ України, 2004. – 472 с.
5. Колбеч, Г.К. Політика: Основні концепції в суспільних науках /Г.К. Колбеч – К.: Вид. дім «КМ Академія», 2004. – 127 с.
6. Моисеев, Н.Н. Алгоритмы развития /Н.Н. Моисеев – М.: Наука, 1987. – 304 с.
7. Пал, Л.А. Аналіз державної політики /Л.А. Пал – К.: Основи, 1999. – 422 с.
8. Прангишвили, И.В. Системный подход и общесистемные закономерности /И.В. Прангишвили – М.: СИНТЕГ, 2000. – 528 с.
